Изображение Емфітевзису: нормативне регулюванняОтже, емфітевзис – це право користування чужою земельною ділянкою, яке встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених законом. Частина 3 ст. 407 Цивільного кодексу України як виняток із загального правила встановлює, що Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років. При цьому якщо договір емфітевзису укладений на невизначений строк, кожна зі сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це іншу сторону не менше ніж за один рік. Як видно термін встановлення емфітевзису для земельних ділянок, що не відносяться до державної або ж комунальної власності, практично не обмежений, тобто це може бути і 100 і 200 років. Однак встановлення таких тривалих термін може призвести до виникнення непередбачених проблем у майбутньому, а тому на наш погляд безстроковий договір є найбільш привабливим варіантом для власника ділянки. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі, на отримання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Так само власник земельної ділянки зобов’язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав. У свою чергу землекористувач, з правом використання земельної ділянки, так само набуває і обов’язки, серед яких: в повному обсязі вносити плату згідно договору; ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть привести до погіршення екологічної ситуації. У статті 411 Цивільного кодексу України передбачено право землекористувача на відчуження такого права, якщо інше не встановлено законом (одне з таких обмежень розглянуто вище). У разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, яка оголошена для продажу, та на інших рівних умовах. Землекористувач зобов’язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане іншій особі. У разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання частки від ціни продажу (вартості права), встановлених договором. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:
поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;
закінчення терміну, на який було надано право користування;
викупу земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю;
за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
Існують і інші підстави припинення права користування, які є загальними для всіх видів землекористування (пп. Г і ґ ч. 1 ст. 141 ЗКУ):
використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 2 ч. 1 ст. 4) передбачено, що емфітевзис підлягає державній реєстрації. Однак зазначеним нормативно-правовим актом не визначено, які саме для реєстрації потрібні документи. В результаті при реєстрації таких договорів виникають певні складнощі, часом непереборні. Тут потенційним землекористувачам рекомендуємо звернути увагу на статтю 16 зазначеного Закону, в якій передбачено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об’єкт нерухомого майна або більша за площею його частина. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень. У відповідність з наведеними нами нормами Цивільного кодексу, можна довести що таким документом є договір емфітевзису. Отже, орган реєстрації зобов’язаний провести реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Однак на практиці не все так райдужно як видається в теоретичних викладках, тому рекомендуємо землекористувачам набратися терпіння і бути готовими до звернення в суд. орган реєстрації зобов’язаний провести реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Однак на практиці не все так райдужно як видається в теоретичних викладках, тому рекомендуємо землекористувачам набратися терпіння і бути готовими до звернення в суд. орган реєстрації зобов’язаний провести реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Однак на практиці не все так райдужно як видається в теоретичних викладках, тому рекомендуємо землекористувачам набратися терпіння і бути готовими до звернення в суд.

Залишити коментар